Довжина та траєкторія

Дніпро — типова рівнинна річка з повільною і спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Поділяється на три частини: верхня течія — від витоку до міста Києва (1 320 км), середня — від Києва до Запоріжжя (555 км) і нижня — від Запоріжжя до гирла (326 км).

Річка тече серединою України, з півночі на південь. Напрям течії кілька разів змінюється: від джерел до Орші Дніпро пливе на південний захід, далі до Києва — прямо на південь, від Києва до Дніпропетровська — на південний схід. До Запоріжжя йде другий, коротший (довжина 90 км), спрямований на південь відтинок річки. Далі, до свого лиману, вона тече в південно-західному напрямку. Таким чином Дніпро в ширину займає 9°18' і утворює на території України подобу великого лука, зверненого на схід, що вдвічі збільшує шлях Дніпром із Центральної України до Чорного моря: відстань від Києва до гирла Дніпра по прямій лінії — 450 км, річкою — 950 км.

Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км².

Від витоків до Запоріжжя (верхня та середня течія)

Дніпро бере початок в невеликому болоті Аксенінський мох (координати — 55°52′ пн. ш. 33°45′ сх. д. (G)) на південному схилі Валдайської височини біля села Дудкіно Смоленської області Росії. Зі схилів Валдайської височини витікає також Волга, Західна Двіна та Ловать[2]. Впадає Дніпро в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

У верхній частині, до Дорогобужа, Дніпро ще маловодний і тече серед лісистої рівнини, його ширина — до 30 м. Нижче, від Дорогобужа до Орші, він тече вже в західному напрямку, шириться до 40—120 м і стає сплавним, а під час високого водостану навіть судноплавним. Вище від Орші Дніпро перетинає девонські вапняки, утворюючи невеликі Кобеляцькі пороги. Від Орші до Києва річка тече просто на південь і біля Рогачова виходить на Поліську низовину, а від Лоєва тече вже територією України.

Від Києва до Дніпропетровська Дніпро проходить на пограниччі Придніпровської височини і Придніпровської низовини. Долина річки тут виразно асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі й пологі. Правий берег підноситься на 100—150 м, він порізаний глибокими долинами і ярами та заліснений, утворює мальовничий гірський краєвид. На таких Дніпровських горах лежить Київ, а нижче, біля Канева, на Чернечій, тепер Тарасовій горі — розташована могила Тараса Шевченка. Лівий берег низький, піщаний, часто вкритий сосновим лісом, підноситься на схід широкими терасами. Долина річки широка — 6—10 км, біля Переяслава і Черкас навіть 15—18 км, ширина — 200—1 200 м. Нижче від Черкас, до побудови Кременчуцького водосховища, Дніпро ділився на рукави і утворював острови.

Між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка перетинає Український щит. В минулому саме тут були пороги, тепер вони залиті водами Дніпровського водосховища.

Запоріжжя-гирло (нижня течія)

Нижче від Запоріжжя Дніпро входить у степову, суху (300—400 мм опадів на рік) рівнину Причорноморської низовини і повільно тече на південний захід, до моря. Нижче від звуження русла, біля південного району Запоріжжя — Кічкасу, річка ділиться на 2 відноги, які обтікають великий скелястий гранітовий острів Хортиця, колишній осідок Запорозької Січі. Ширина долини Дніпра в цьому місці — 4 км. Далі вона розширюється до 20 км.

Раніше річка нижче Хортиці текла багатьма руслами болотистою рівниною, яку на весні та під час літніх повеней заливала вода. Це так звані плавні, вкриті листяним лісом, очеретом, рогозою, заливними луками, озерами й болотами. Найбільші плавні простягалися між Дніпром і його лівою притокою Конкою — так званий Великий Луг (ширина — до 20 км, довжина — до 60 км), відділений вузькою смугою плавнів поблизу міста Нікополя від другого широкого комплексу — Базавлуцьких плавнів. Але долина річки змінилася після спорудження другої великої греблі на Дніпрі і великого Каховського водосховища (2 300 км²). Нині майже вся територія Великого Лугу, за винятком кількох сотень гектарів у південно-східній частині острова Хортиця і на лівому березі, залита водами Каховського водосховища, яке також називають Каховським морем.

Нижче від правої притоки — річки Базавлук — долина Дніпра знову звужується, ширина заплавини тут — 3—7 км, а при впадінні в лиман — до 10 км. До міста Каховка обидва береги річки — високі (біля Нікополя — 80 м), від Каховки лівий — низький.

Нижче від Каховки починається гирлова частина Дніпра. Від Херсону річка ділиться на відроги і утворює велику дельту (350 км²) з безліччю острівців та озер. Близько 2/3 дельти займають плавні, 1/3 — вода.

Дніпро вливається в Дніпровсько-Бузький лиман кількома мілкими гирлами, найважливіші з них — Збурівське, Кізилмицьке і Бокач або Рвач. Поглиблення останнього дає можливість морським пароплавам доходити до Херсону.

Водозбірна площа

Водний режим Дніпра визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.

Площа басейну Дніпра — 516 300 км², з них в межах України — 291 400 км². Частка площі водозбору річки на території України — понад 48%. З давно заселених основних українських земель лише Галицька земля, західна частина Волинської і Закарпаття лежать за межами басейну Дніпра.

Верхня частина басейну Дніпра розташована в районі надмірного і достатнього зволоження (лісова зона), середня — в районі нестійкого (зона лісостепу і північного степу), а нижня — в районі недостатнього зволоження (зона степу).

Живлення Дніпра змішане. У верхній частині басейну переважає снігове живлення (близько 50%), на дощове і підземне припадає відповідно 20 і 30%. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 85-90%, підземного – зменшується до 10-15%, а дощового майже немає.

Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале. Зокрема, верхній Дніпро з Березиною і Сожем дає 35% річної маси води, Прип'ять — 26% і Десна — 21%. Середній річний стік річки поблизу Києва — 43,4 млрд м³ (1 370 м³/с ), а в гирлі — 53,5 млрд м³ (1 700 м³/с).

Найбільший відсоток води (55—57% річної кількости) стікає у Дніпро у весняні місяці (березень—травень), коли тануть сніги, найменший — взимку (12%); на літо (червень—серпень) припадає 17—21% річного стоку, на осінь (вересень—листопад) — 12—14%. Відхилення від цих даних бувають досить значні, наприклад, весняний стік води в Києві коливається в різні роки від 46 до 78%.

Водний режим річки суттєво змінився після будівництва каскаду водосховищ — Дніпро перетворився на ряд довгих штучних озер, відділених греблями та штучними водоспадами від природних відтинків річки; пообіч прориті канали з численними шлюзами. Водосховища вирівнюють рівень води в Дніпрі, а нижче гребель льодовий покрив тримається менше. Але їх будівництво порушило екологічну рівновагу, докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами, він уповільнився в 14-30 разів[3].

Притоки

На притоки Дніпро порівняно небагатий. Їх розподіл за течією річки вельми нерівномірний, найбільше приток зосереджено в частині від витоку до Києва, тоді як нижче міста і до гирла їх майже немає.

В басейні Дніпра протікає 15 380 малих річок або ж близько 25% від їх загальної кількості в Україні [4]. Сумарна їх довжина — 67 156 км. Із них річок, довжиною 10 км і більше — 13 998 із сумарною протяжністю 35 041 км.

У верхній частині, до міста Дорогобуж, Дніпро — це ще невелика річка. На території України вона стає вже значно повноводнішою, бо приймає свої найбільші притоки. На білоруській території: правобічну і багатоводну Березину (довжина — 613 км, величина стоку — 24 530 км²) і лівобічний Сож (648 км і 42140 км²), на території України — Прип'ять (802 км і 114 300 км²) і Десну (1187 км і 88 840 км²) і невеликі притоки Тетерів та Ірпінь. Після впадіння цих рік ширина Дніпра доходить до 700 м, глибина — до 8 м. Витрата води (кількість, що приплива в річку за 1 секунду) зростає з 45 м3 біля Орші до 108 м³ біля Рогачова і 1 380 м³ — біля Києва.

Притоки, що їх приймає Дніпро в своїй середній течії, менші, ніж у верхній, і суттєво бідніші на воду. Праві притоки: Стугна, Рось і Тясмин — короткі і течуть переважно вузькими руслами, вирізьбленими в гранітовому підложжі. Ліві, що випливають здебільшого на Середній височині і перепливають усю Придніпровську низовину, довші, широкі, з низькими берегами і терасами; це Трубіж, Супій, Сула (457 км, сточище — 19 640 км²) з Удаєм, Псел (806 км і 22 820 км²), Ворскла (421 км і 21 400 км²) і Самара (391 км і 23 180 км²). Але всі вони порівняно несуттєво збільшують кількість води в Дніпрі.

Скресання і замерзання

Замерзлий Дніпро. Гомельська область, Білорусь

Взимку Дніпро замерзає зазвичай після 20-денної температури нижче 0°С. Замерзання починається з півночі, а скресання льодового покриву — з півдня. Завдяки цьому затори криги та спричинені ними повені на Дніпрі трапляються рідко.

Навігація на Дніпрі залежить від тривалості весняного льодоходу і початку осіннього. За даними спостережних пунктів, які облаштували на річці в кінці XIX століття, тривалість весняного скресання криги на Дніпрі тоді складала в середньому від 5 до 12 днів, причому найдовший льодохід був у верхній частині річки, між Дорогобужем і Могильовом, і в середній частині, між Києвом і порогами включно. Осіннє кресання не впливало на навігацію і завжди тривало значно довше — в середньому від 9 до 37 днів, причому найдовше воно було на ділянці від гирла Прип'яті до порогів включно [5].

Політична географія

Від витоку до гирла Дніпро протікає територією трьох держав: Росії, Білорусі та України. Річка та її притоки на окремих ділянках слугують природним кордоном між країнами. Вони також зрошують 12 густо заселених областей, 1 – в Росії (Смоленська область), 3 – в Республіці Білорусь (Мінська, Могилівська, Гомельська область), 8 – в Україні (Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська область). На берегах річки розташовані більше півсотні великих і малих міст, в тому числі столиця України — Київ. На річці Свіслоч — права притока річки Березини, басейн Дніпра — розташована столиця Білорусі — Мінськ.

На українській ділянці Дніпра розмістилися 26 міст: Вишгород (22 933 жителів), Київ (4 130 000[6]), Українка (13 978), Переяслав-Хмельницький (30 000), Канів (26 426), Черкаси (295 500), Світловодськ (49 938), Кременчук (232 000), Комсомольськ (51 832), Верхньодніпровськ (16 680), Дніпродзержинськ (273 700), Дніпропетровськ (1 040 000), Запоріжжя (786 000), Василівка (15 507), Дніпрорудне (21 900), Енергодар (55 800), Нікополь (128 369), Кам'янка-Дніпровська (15 406), Берислав (15 425), Каховка (38 000), Нова Каховка (52 611), Таврійськ (11 757), Цюрупинськ (31 100), Херсон (312 000), Гола Пристань (15 902), Очаків (17 109).

ФЛОРА

Водорості

Колонія вольвокса (Volvox)

У Дніпрі і його водосховищах станом на 1 січня 1999 року мешкали представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелені (тепер називаються ціанобактеріями і до водоростей не відносяться), діатомові, зелені, дінофітові, евгленові, жовто-зелені, золотисті, кріптофітові[7]. Особливо різноманітні — зелені. Серед них інтенсивно розвиваються вольвоксові, протококові, ультріксові, зігнемові, десмідієві водорості.

Кількість видів водоростей, інтенсивність їх розвитку на різних ділянках Дніпра значною мірою змінюються залежно від екологічних особливостей частини водойми, сезону року, глибини і часу доби. Станом на 1 січня 1999 року, загальна кількість видів водоростей, знайдених в планктоні водосховищ Дніпра, склала 1 192 види, а разом з внутрішньовидовими формами — 1 574 [7].

Від верхнього Дніпра до гирла

Водна флора верхнього Дніпра представлена 64 видами вищих рослин з 27 сімейств. Домінує група повітряно-водних рослин (54,7% загального числа видів), занурені складають 25%, рослини з плаваючим листям — 20,3%[7].

На різних ділянках Дніпра до зарегулювання і в різні роки існування водосховищ виявляли 69 видів вищих водних рослин — макрофітів [8]. Будівництво водосховищ істотно вплинуло на водну і прибережну рослинність Дніпра і його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, внаслідок чого видовий склад рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінився. На даний час в кожному з водосховищ виростає декілька десятків видів вищих водних рослин, але особливих відмінностей в кількості представлених видів не відмічено[8].

Найбільш інтенсивне заростання йде на Київському і Кременчуцькому водосховищах. Значні зарослі масиви сформувалися на Кременчуцькому водосховищі вже до 7-го року його існування. На Каховському водосховищі це було відмічено лише на 12-му році існування, але в значно менших масштабах[8].

Загальна кількість видів вищих водних рослин гирлової області Дніпра (без Дніпро-Бузького лиману) включає 72 види, що належать 28 сімействам і 42 родам. Домінують рослини, занурені у воду (гідрофіти) — 33 види; рослин з плаваючим листям (гідатофіти) — 19 видів; повітряно-водних (гелофіти) — 20 видів[7].

Дніпровсько-Бузький лиман

Вища водна рослинність Дніпровсько-Бузького лиману представлена 26 видами. З підвищенням мінералізації води від дельти Дніпра до Кінбурнської протоки кількість видів скорочується (від 25 видів в східній частині лиману до 7 видів — в західній). Значні площі незарослих мілин зосереджені в західній частині лиману, де великий вплив морської води. А основні масиви зарослих — в східній частині вздовж переднього краю дніпровської дельти і біля лівого берега.

Майже половина видів, які ростуть в лимані — це болотяна рослинність, переважно очерет і рогіз вузьколистий (Т. angustifolia). Повітряно-водні рослини — очерет, очерет озерний і частково рогіз вузьколистий — займають п'яту частину чагарників; занурена рослинність — близько 30%. Домінує рдест гребінчастий (P. pectinatus), рдест кучерявий (P. crispus), уруть колосиста (Myriophyllum spicatum), роголисник занурений (Ceratophyllum demersum), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis), наяда морська (Najas marina). Серед рослинності з плаваючим листям найбільші площі займає латаття біле (Nymphaea alba), кубишка жовта (Nuphar lutea) і німфейник щитолисний (Nymphoides pellatum). Формації водяного горіха відмічені в даний час на дуже невеликих ділянках, хоча в недавньому минулому вони були поширені на великих площах в затоках і протоках дельти Дніпра[7].

ФАУНА

Риби і раки

В Дніпрі водяться майже всі з відомих в Україні понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу — там водиться 60—65 видів, тоді як біля Києва — лише 40. Найпоширеніші – коропові, прохідні й напівпрохідні риби (оселедці, осетрові, тараня та інші), які раніше заходили високо по течії, але після спорудження водосховищ затримуються на греблі, а то й взагалі не виходять із нижньої течії.

В верхньому Дніпрі зовсім зникло чимало типових річкових риб, в тому числі прохідні риби — білуга, щит, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також зменшилась чисельність стерляді, подуста, головня, в’язі, жереха, линка. Їх місце займають озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (одомашнена форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь.

В цілому за час існування водосховищ видовий склад риби в Каховському водосховищі зменшився від 67 до 56, в решті — від 58 до 45-50. З існуючих нині 56 видів риб дніпровських водоймищ 13 відносяться до сміттєвої (непромислової) риби, яка через малі розміри не має промислового значення. Корисними є лише 23 види [9].

В плавнях Дніпра масово нереститься лящ, судак та інші промислові риби. До 70-х років річка давала близько 80% усієї виловленої в річках УССР риби: 78 000 — 110 000 центнерів на рік [2].

Також у Дніпрі водиться 2 види раків: довгопалий та товстопалий.

Птахи

Скопа — в Україні дуже рідкісний гніздовий птах Полісся, пониззя Дніпра і Дунаю

З майже 250 видів птахів, які гніздяться в Україні, 100 — постійні або тимчасові мешканці річок, озер і боліт басейну Дніпра. Типово водними мешканцями є пірникози, які облаштовують житло на воді і на сушу майже не виходять. На узліссях заплавних лісів, що прилягають до боліт і заплави річки, розміщуються колонії сірих чапель. Останнім часом серед них можна бачити велику білу чаплю і поки що дуже рідкісну — руду чаплю[10]. На Дніпрі і його притоках також живе кваква, що гніздиться на деревах. Тимчасово живуть на Дніпрі і качки, гусаки та лебеді, які пізно восени відлітають в райони Чорного і Середземного морів. Хижі птиці скопи (занесені до Червоної книги України) гніздяться поблизу води на високих деревах, а кулик-сорока і малий зуйок живуть на піщаних мілинах. На луках біля Дніпра можна побачити чибіса (чайка звичайна) та грицика, на берегах — білу трясогузку, яка гніздиться в берегових схилах або просто в ямці на бе́резі. Також на обривистих берегах річок часто зустрічаються нірки берегових ластівок, інколи вони можуть утворювати великі колонії на декілька сотень нірок. Біля заліснених ділянок річки з обривистими берегами зустрічається зимородок. Також характерні мешканці очеретяних, комишових і осокових чагарників вздовж берегів — очеретянки. Найбільша і найпомітніша — дроздоподібна очеретянка. Часто зустрічається і болотяна, садова очеретянка та очеретянка-борсучок.

Прижилися біля Дніпра навіть сірі ворони — вони збирають на березі молюсків і мертвих рибок, а також нападають на багатьох птахів і їх гнізда.

Ссавці

В басейні Дніпра живе біля 30 видів ссавців, що відносяться до 4 рядів: комахоїдні, рукокрилі, хижі та гризуни.

На Дніпрі живуть хохулі (Desmana moschata) — представники ряду комахоїдних, найстаріші ссавці в Україні. Хохуля — цінний хутровий звір, занесений до Червоної книги України.

Рукокрилі, які ведуть вечірній і нічний спосіб життя, менш вивчені тварини. В басейні Дніпра мешкає ставкова (Myotis dasycneme — занесена до Червоної книги України) і водяна нічниця (Myotis daubentonii).

В затонах живе річкова видра (Lutra lutra), а біля річки і частково у воді — норка (Mustela lutreola). Вони відносяться до хижих звірів, занесені до Червоної книги України.

Водиться в Дніпрі та його притоках і річковий бобер (Castor fiber) — найбільший гризун Євразії. Полювання на нього в Україні заборонене.

Також в Дніпрі живе нутрія (Myocastor coypus). А в 1944-1946 роках в Україну завезли північноамериканського гризуна ондатру (Ondatra zibethicus), який також прижився на річці та її притоках.

Історія

«Борисфенський шлях» в нижній течії. Карта 1643 року

Дніпро тісно пов’язаний з історією східних слов’ян, які розселялися по річці та її притоках — Прип’яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами — вони зв’язували віддалені землі і сприяли об’єднанню племен в одну державу — Київську Русь. Середнє Подніпров’я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об’єдналися східні слов’яни. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі — писемність, архітектура, мистецтво, — виникали великі міста, які в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства.

Перші згадки і назва

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, яка називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, які плавали по річці в торгових справах. З того часу про велику слов’янську річку писали безліч істориків і письменників — і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є у літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Назва річки «Дніпро» вперше зустрічається у літературних пам’ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов’яни, називали її Славутичем («син слави») — ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни — Данаприс, турки — Узу або Узи.

Дніпровий шлях в минулому

Дніпро з’єднував Київську Русь з іншими державами і народами. По річці пролягав стародавній торговий шлях, який у Лаврентіївському літописі названий «великим шляхом з варяг у греки». Варязький шлях зв’язував Чорне та Балтійське моря і вів до Візантії.

Нижнє Подніпров’я та північне узбережжя Чорного моря у давнину були важливими районами торгівлі — тут знаходились колонії фінікійців, греків, а пізніше, в середні віки, — венеціанців та генуезців.

Також ці райони у давні часи були ареною боротьби з азіатськими ордами — хозарами, печенігами, половцями, татаро-монголами. Зміцнення кочівників, з одного боку, і ослаблення Києва, з другого, були причиною того, що Дніпровий шлях ставав все менш доступний і з кінця XII століття його функції став перебирати на себе Дністровий шлях із столицею Галицького князівства — Галичем. Завоювання України татарами остаточно знівелювало значення Дніпрового шляху і міст на ньому. Відродилося воно лише в XVI столітті.

Дніпрові пороги і місця розташування Січі в 1552-1775 роках

На Дніпрі була заснована козацька вольниця Запорозька Січ, звідки козаки на швидких «чайках» здійснювали походи до турецьких берегів. По водах Дніпра вони спускалися до Чорного моря і громили ворожі фортеці. Січ неодноразово міняла своє місце, але лишалася в районі Дніпрових плавнів: болота та плавні захищали Січ від татар і турецьких галер.

За Богдана Хмельницького Дніпро став головною річкою козацької держави. В добу «руїни», коли держава Хмельницького розпалася на Лівобережну і Правобережну з окремими гетьманами, війни між претендентами, що намагалися об’єднати державу, супроводжувалися переходами через Дніпро (зокрема, походи Тетері, Брюховецького і Дорошенка в 1660-х роках).

Згодом Дніпро на довгій лінії від Лоєва до Кременчука (за винятком околиць Києва) став кордоном московської і польської сфери інтересів аж до 1793 року. В межах Литовсько-Польської держави комунікаційне значення мала верхня частина річки і її праві притоки, зокрема Прип'ять, і Десна: ними перевозили товари на захід і північний захід — до Вісли, Німана і Балтійського моря.

В XVIII столітті в Европі на водний транспорт звернули особливу увагу — Дніпро сполучили каналами з іншими річковими системами: в 1765—1768 роках — з басейном Німана каналом Оґінського, в 1775 закінчили спорудження Королівського каналу, що зв’язав Дніпро з Віслою (через Мухавець, притоку Бугу, з притокою Прип’яті Пиною). Обидва канали були споруджені з приватної ініціативи, щоб дати можливість транспортувати лісові багатства Полісся до балтійських портів — Гданська і Клайпеди. А на території Білорусі в 1797 році був збудований Березинський канал, який з’єднав Дніпро із Західною Двіною.

XIX-XX століття

Радянські солдати форсують Дніпро на саморобних плотах

В кінці XVIII століття весь Дніпро опинився в руках Російської Імперії, і це помітно вплинуло на його значення як водного шляху. Від цього часу беруть початок спроби регуляції річки і усунення порогів, щоб створити суцільний водний шлях. Але ці праці, як і більш ґрунтовні в 1843—1853 роках, не мали великого значення, а в другій половині XIX століття, коли вся увага була звернута на будівництво залізниць, і зовсім припинилися. Дніпро був і далі поділений на дві частини: вище і нижче порогів.

В часи Другої світової війни, у другій половині 1943 року, відбулася грандіозна битва за Дніпро між арміями СРСР і нацистської Німеччини. З обох боків в ній взяли участь до 4 млн вояків, а фронт битви розтягнувся на 1 400 кілометрів. В результаті чотиримісячної операції Червона Армія звільнила лівий берег Дніпра від німців: значні сили армії СРСР форсували річку, створили декілька плацдармів на правому березі, а також звільнили місто Київ. Битва за Дніпро стала однією з найбільших битв в світовій історії.

Дослідження річки

В історії дослідження Дніпра розрізняють кілька періодів. Початковий — це період збору інформації про річку. Перші загальні відомості були опубліковані в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік).

У кінці XVII — першій половині XVIII століття виконувались досить значні роботи по створенню в дніпровських порогах проходів — каналів, щоб забезпечити наскрізний рух річкою. Однак ці роботи не дали бажаних результатів.

Наступний період — це друга половина XIX — початок XX століття, коли різко зросли технічний рівень і обсяг досліджень, почалися стаціонарні роботи і розвинулась мережа спостережних пунктів за водним режимом річки. Організовані вони були на початку XIX століття. Перший постійно діючий водомірний пост на Дніпрі був відкритий поблизу Києва в 1804 році, а регулярні водомірні спостереження розпочалися в 1839 році. Вже в кінці XIX століття з'явилися узагальнюючі наукові праці. Серед них виділяють монографію М. І. Максимовича «Днепр и его бассейн» (1901 рік). Максимовича вважають основоположником наукових гідрологічних досліджень Дніпра та його басейну[1].

Пороги
Докладніше: Дніпрові пороги

Дніпрові пороги. Карта кінця XIX — початку XX століття

До початку ХХ століття в руслі Дніпра були пороги — між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя. На сьогодні їх затоплено водами Дніпровського водовховища. Але дно Дніпра на цій ділянці і досі всіяне підводними і надводними скелями та камінням.

Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами, якщо всю ріку — порогами. В середній течії Дніпра існувало 9 порогів, 30-60 кам'яних гряд («заборів») та 60 островів. Загальна довжина ділянки, де вони знаходились, — близько 65-75 км, висота падіння води — 30-40 м. Пороги перешкоджали судноплавству, а розміщалися у наступному порядку:
Кодацький поріг. Знаходився на відстані 17 верст нижче Дніпропетровська (до 1926 — Катеринослав або Екатеринославъ), біля села Кодаки (тоді — Кайдак). Загальна довжина порогу — 186 сажнів.
Сурський поріг. Знаходився на відстані 8 верст від Кодацького. Довжина — лише 46 сажнів.
Лоханський поріг. Знаходився на відстані 1,5 верст від попереднього. Посередині русла були розташовані три невеликі острови, які утворювали в порозі два проходи: один — між правим берегом і островом Кулики; другий, дуже вузький, — між лівим берегом і о. Скелястий. Цей останній прохід, досить глибокий, отримав назву Лохань, а від нього і весь порог почали називати Лоханським.
Дзвонецький поріг. Знаходився в 5 верстах від Лоханського. Довжина — 95 сажнів.
Ненаситецький поріг, Ненаситець або Ревучий. Лоцмани називали його ще Розбійник або Дід. Найгрізніший і найбільший з усіх Дніпровських порогів. Знаходився на відстані 7,5 верст від Дзвонецького порогу і складався з 7 заборів, а під правим берегом було скупчено чимало каміння. Довжина порогу — 408 сажнів.
Вовнизький поріг. Лоцмани називали його Онук. Знаходився на відстані 13,5 верст від попереднього. Довжина — 315 сажнів.
Будило. Знаходився на відстані 3 верст нижче Вовнизького. Довжина — 134 сажні.
Лишній поріг. Знаходився на відстані 16 верст від Будиловського. Довжина — 84 сажні.
Вільний поріг. Знаходився на відстані 4,5 верст від Лишнього. Довжина — 330 сажнів.

Вільним, власне, і закінчувалися Дніпровські пороги.

Перші роботи по розчистці порогів звелів виконати ще Петро І. У 1803—1805 роках в найбільшому і найгрізнішому Ненаситецькому порозі був обладнаний двокамерний шлюз з підпором 4,27 м. Проте його конструкція виявилася недосконалою і шлюз зруйнувався[1].

За проектом Шитова (16 шлюзів на обхідних каналах уздовж порогів) велися роботи в 1833 та 1843—1853 роках. Вони дали змогу подовжити сплавну навігацію на 1,5-2 місяці, а в деякі роки — і на все літо.

Із розвитком залізниці роботи на Дніпрі відійшли на другий план, хоча проекти приборкання порогів все ще розроблялися (1878, 1880—1884, 1891 роки). Лише в 1905 році в проекті шлюзування порогів інженерів Максимова і Графтіо з'явилася ідея використати енергію самої річки[1].

На початку ХХ століття річище Дніпра біля Києва закріпили, поглибили русло і очистили вище Дніпропетровська від порогів: завдяки цьому глибина річки вище Києва сягала 0,8 м, між Києвом і порогами — до 1 м, нижче порогів — до 1,8 м, а нижче Каховки — навіть до 4,2 м. Також був збудований порт у Києві і впорядковано ряд пристаней.

З освоєнням півдня України заговорили про необхідність зрошення посушливих земель для більш інтенсивного розвитку сільського господарства. Проекти зрошення земель півдня з'являлися один за одним (1908, 1914, 1915 та інші роки).

У проектах 1910 — 1913 років (інженер Шаппюї, професор Гольє, професор Бахметьєв) вперше передбачалося регулювання стоку з метою підвищення потужності гідростанції. Але проекти затоплення порогів, створення гідроелектростанцій і з’єднання Дніпра судноплавними каналами з Двіною (шлях Херсон—Рига), Віслою (Київ—Гданськ) та Дінцем і Донецьким басейном не були реалізовані через Першу світову війну. Не зміг їх втілити і Департамент Водного Господарства новоутвореної УНР. Але, не зважаючи на недостатні роботи, транспортове значення Дніпра перед першою світовою війною зросло.

ГЕС і водосховища
Докладніше: Київське водосховище, Канівське водосховище, Кременчуцьке водосховище, Дніпродзержинське водосховище, Дніпровське водосховище, Каховське водосховище та Каскад гідроелектростанцій на Дніпрі

З русла Дніпра, яке протікає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км[11]. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Дніпродзержинським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного зеркала 6 979 км2 і повним об’ємом 43,8 км3 води, що відповідно становить 94,7 і 90,8% до загальної кількості всіх великих водосховищ України [11].

Дамба ДніпроГЕС в 1947 році

Масові проектні і практичні будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1928 році, після початку спорудження Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС), а з нею і цілого ряду гідровузлів. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася в 1980 році. За цей час річку від державного кордону з Республікою Білорусь до Каховки було перетворено в каскад водосховищ.

Найвідоміша — Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, була побудована в 1927—1932 роках і мала потужність в 558 МВт. Під час Другої світової війни станція була частково зруйнована, а до 1950 року — відновлена. У 1969—1975 роках була введена друга черга станції — ДніпроГЕС-2.

Каховську ГЕС побудували другою — в 1950—1956 роках, за нею — Кременчуцьку — в 1954—1960, Київську — в 1960—1964, Дніпродзержинську — в 1956—1964, і в 1963—1975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель.

Первістком каскаду водосховищ було Дніпровське (воно ж — озеро ім. Леніна, оз. Дніпровське), заповнене в 1932—1933 роках. З початку Другої світової війни і до 1946 збереглась лише пригреблева ділянка, а в 1947 водосховище заповнили до сучасного рівня.

Другим споруджено Каховське водосховище — в 1955—1958 роках, потім — Кременчуцьке (1959—1961), Дніпродзержинське (1963—1965), Київське (1964—1966), Канівське (1973—1976).

Екологія

Господарські об’єкти у басейні Дніпра протягом десятиліть нарощували водокористування без урахування економічних та екологічних наслідків для України, зазначають екологи [1]. В басейні річки сконцентровано чимало промислових виробництв з переважанням «брудних» галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель. Через них річка — на межі гідроекологічної кризи, бо самовідновлювана здатність Дніпра і багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги, зазначають екологи [1].

У басейні Дніпра дуже забруднені ґрунти, поверхневі та підземні води. Настільки, що їх очищення при наявних технологіях стає неможливим [1].

Забруднення води і водозбірних ландшафтів великою кількістю хімічних сполук, більшість з яких не властива живому, призвело до зміни в багатьох річках басейну природного хімічного типу води і різко ускладнило одержання якісної питної води на очисних спорудах.

Водокористування

Вид на Дніпровську ГЕС з острову Хортиця

Підсвічений ДніпроГЕС

Тільки в 2001 році з Дніпра було забрано 9,641 млрд м3 води, використано — 7,589 млрд, скинуто — 5,718 і безповоротно спожито — 2,219. З використаної води 60% (або 4,525 млрд м3) припадає на виробничі потреби, 13% (0,974 млрд м3) — на зрошення, 21% (1,583 млрд м3) — на господарсько-питні потреби і 2% (або 0,148 млрд м3) — на сільськогосподарське водопостачання[1]. Каналами Дніпро-Донбас, Північно-Кримським та Каховським щороку за межі басейну перекидається 5—6 млрд м3 води.

За даними Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук, використання води питної якості на технологічні потреби становить близько 50%. Приблизно 90% цих витрат можна задовольнити за рахунок повторного використання води в системах промислового та комунального водозабезпечення[3]. Втрати води під час транспортування становлять 10—20%, нераціональне використання та втрати її у житловому фонді — більш як 20%, у промисловості — 20-30%. За оцінкою лабораторії раціонального використання водних ресурсів Київського національного технічного університету будівництва і архітектури, лише за рахунок раціонального використання води в усіх галузях у басейні Дніпра можлива її економія в обсязі 8 км3 на рік[3].

В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України. У тому числі понад 30 мільйонів людей, 50 великих міст і промислових центрів, понад 10 000 підприємств, 2 200 сільських і понад 1 000 комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції (тепер вже три).

Воду з Дніпра споживають жителі Києва (воду з річки качає один з трьох міських водогонів), Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших міст і містечок вздовж річки.

Стан підземних вод

Через господарську діяльність людини триває інтенсивне забруднення підземних вод. Найбільш забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об’єктів, а також населених пунктів. Найбільші порушення — в економічно розвинутих районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива та отрутохімікати, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах.

У межах басейну Дніпра розташовано близько 1000 фільтруючих нако